Біографія Рутгера Хауера

Біографія Рутгера Хауера

Народився 23 січня 1944 року в акторській родині в невеликому голландському містечку Брекелен, у декількох милях на південь від Амстердама. Його батько, Ольсон Кнет Хауер, викладав акторську майстерність у місцевому театральному коледжі, мати, Магда Лебіус-Хауер, там же вела заняття за курсом драматургії. У раннім дитинстві Рутгер і три його сестри виховувалися нянькою в Амстердамі, тому що батьки в силу своєї професії постійно роз'їжджали по країні з гастролями. Уже в п'ять років Рутгер з'являється на театральній сцені, а перший дебют у театрі відбувся 8 червня 1955 року в трагедії Софокла «Аякс». Рутгер був неслухняною дитиною (якось раз граючи із сірниками, підпалив копицю сіна). У п'ятнадцять років збігає з будинку, наймається на торговельне судно свого діда й майже на рік іде в плавання. Це дало йому можливість подивитися світ, побувати в Пакистані, Канаді, Сінгапурі, Сайгоні, Перській затоці, познайомитися із вдачами й побутом різних народів. Тоді ж він виявив у собі здатність до вивчення мов. Він володіє англійською, німецькою, французькою й італійською мовами крім своїх рідних - голландської й фризьської. Повернувшись додому, він відвідує вечірню школу, а вдень працює (декоратор сцени, автомобільний мийник, тесля, і т.д.). Його пристрасть до автомобілів і мотоциклів, що виникла в цей час, і навички, які він одержав, пізніше дозволить йому робити найнебезпечніші автомобільні трюки в «Попутнику» (Hitcher, 1986) без дублера.

Театр

В 1962 році вступає у театральний інститут у Базелі (Швейцарія). Через два роки Хауер найнявся солдатом в армію. Два роки були віддані десантним військам, але незабаром вдався до допомоги приятеля-лікаря, симулюючи психічну неврівноваженість, щоб уникнути подальшої служби. Пробувши якийсь час у лікарні для душевнохворих, Хауер, переконавши лікарів у своїй непридатності до військової служби, повертається в інститут. Потім була акторська школа в Амстердамі, після чого він одержує місце в Королівському театрі. У Базелі Хауер женився, і від цього шлюбу в нього з'явилася дочка Айша. З 1967 року він почав грати в театрі «Noorder Compagnie», де в 1973 році сам поставив дві п'єси, а в 1968-м дебютував у кіно. Тоді ж він зустрівся зі своєю майбутньою другою дружиною Інеке, художницею й жінкою-скульптором, з якою одружилися в 1985-м.

Кінокар’єра

Його перша поява перед телекамерою відбулося ще 12 грудня 1956 року, коли проводилися зйомки спектаклю «Асмодей» (Asmodee). Потім була епізодична роль у картині «Пан Гаварден» (Monsieur Hawarden, 1968), але в змонтовану версію кадри за участю Хауера не ввійшли. Перша популярність прийшла до молодого актора вже через рік, після участі в телесеріалі «Флоріс» (Floris, 1969). Так почалося його багаторічне співробітництво з голландським режисером Полом Верховеном, що тривало більше десяти років й яке принесло Рутгеру Хауеру світове визнання. Цей режисер зміг угадати й втілити на екрані подвійність вигляду й суті Хауера, що може бути й «занепалим ангелом», і «диявольським поріддям», сполучати загадкову зовнішність і внутрішнє сум'яття, таїти в собі боріння різнонаправленних сил. Перший їхній фільм називався «Турецькі насолоди» (1973) - драма по романі голландського автора Яна Волкерса (Jan Wolkers), яка номінувалася в 1974 році на премію «Оскар» у категорії «кращий закордонний фільм». Знявши цього актора в п'ятьох відомих фільмах різних жанрів («Турецькі насолоди», 1973, «Кіті-вертихвостка», 1975, «Жовтогарячий солдат», 1977, «Молодці», 1980, «Плоть і кров», 1985), Верховен уважав, що Хауер, на відміну від іншого його протеже Е. Краббе, виражає «світлу сторону єства». Режисер також мав намір знімати Хауера й у своєму американському дебюті - фантастичному бойовику «Робот-поліцейський» (1987). Але незабаром посварився з актором після його успіху у двох картинах, що одержали популярність, «, Той Що Біжить по лезу бритви» (1982) і «Попутник» (1986). Його перша поява в Голівуді відбулося в картині «Нічні яструби» (1981) із Сильвестром Сталлоне в головній ролі, у якому він зіграв убивцю Вульфгара. Рутгер побачив для себе нові можливості самовираження. Він наймає відомого репетитора, у якого бере уроки американського варіанта англійської мови, щоб американські глядачі в майбутньому не чули його європейський акцент. Після декількох удалих картин, Хауер стає відомим у США актором, чиє ім'я почали ставити першим на кіноафішах і плакатах. Фільм «, Той Щ оБіжить по лезу бритви» став класикою наукової фантастики, і перша версія була додана до Національного архіву фільмів (National Film Archives), підтримуваним бібліотекою Конгресу США. До цього часу він купує на Каліфорнійському узбережжі віллу й величезний трейлер, що використає під час зйомок на виїзді. Наприкінці 1980-их років Рутгер Хауер класифікувався серед п'ятдесяти найбільше «придатних до обліку» акторів у світі в списку, зробленому елітним виданням «Hollywood Reporter». Але залишившись без керівництва, він переважно тиражував навіть не стільки чудовий, що магнетично впливає образ «білявої бестії з майбутнього», придуманий англійцем Рідлі Скоттом в « ЩоБіжить...», скільки банальний-інфернальний імідж жорстокого й нещадного убивці-попутника зі стрічки Р. Хармона. Такі герої Хауера в американських фільмах «Взяти живим або мертвим» (Wanted: Dead or Alive, 1987), «Кров героїв» (The Blood of Heroes, 1989), «Сліпа лють» (Blind Fury, 1990), «Заручені смертю» (Deadlock, 1991), «Гра на виживання» (Survivimg the Game, 1993). Спроба поміняти амплуа й зіграти, наприклад, в Італії в проблемній мелодрамі «У місячну ніч» (In una notte di chiaro di luna, 1989) була невдалою. Виключення становить лише одна по-справжньому відмінна робота цього актора - роль паризького клошара польського походження у філософській притчі «Легенда про святого пияка» (La Leggenda del santo bevitore, 1988) італійського режисера Э. Ольми. В 1990-х роках актор все частіше став співробітничати з невеликими незалежними кіностудіями, намагаючись піти від нав'язаного йому Голівудом образа, що зменшило його популярність у США. Але в себе на батьківщині, у Голландії, Рутгер Хауер залишається дуже популярним, про що свідчить гучне святкування його 50-річчя в 1994 році. Була показана ретроспектива його найвідоміших картин, що випереджалася документальним фільмом «Актор у жовтогарячому» (Acteur van Oranje). Через рік, до 100-річчю світового кінематографа, поштова служба Голландії випустила ювілейний набір марок, одна із яких зображувала Хауера в ролі з картини «Турецькі насолоди». Друга половина 1990-х років і початок нового тисячоріччя для актора, що уклав контракт зі своїм новим агентом Джоан Хайлер (Joan Hyler), почалися досить вдало. У цей період він знімається у фільмах кіностудії «Hallmark» - «Заклик предків» (The Call of the Wild, 1996) по романі Джека Лондона й «Мерлін» (Merlin, 1998) - на телеканалі «NBC» у фентезійній казці «Десяте королівство» (The 10th Kingdom, 1999), де зіграв роль злого Мисливця. Кінокартина «Саймон Магус» (Simon Magus, 1998), де Хауер зіграв м'якого й доброго читця поезії Альбрехта (Count Albrecht), була представлена на декількох міжнародних кінофестивалях. У квітні 1999 року Хауер одержує в Нідерландах звання «Кращий актор сторіччя», святкування якого на голландському телебаченні вилилося в ретроспективу його фільмів, проведену без зупинок протягом цілого дня. В 2000 році спробував себе в режисурі, у результаті чого на екрани вийшов короткометражний фільм «Кімната» (The Room), що одержала в наступному році Приз глядацьких симпатій на Паризькому кінофестивалі (Paris Film Festival) як «кращий короткометражний фільм».