Є думка, що кожен повинен займатися своєю справою. Своя справа - це те, що в тебе виходить найкраще. Наприклад, у росіян найкраще виходить робити зброю, в американців - жерти поп-корн як божевільні, у японців - малювати аніме й манги, а в режисера Уве Болла - робити огидні фільми. Як тільки відбувається непоправне, і кожен починає займатися невластивою йому збоченою працею, тобто американці починають встановлювати демократію, а росіяни - збирати «Мерседеси», виходить повне здивування й нерозуміння суті того, що відбувається. Як лисий їжачок або дупа за рогом.
Це я до того, що правильні аніме - вони практично всі японські. Для порівняння вчора перед сном переглянув пару серій американських мультиків « а-ля японці», на тему «Людей Ікс», «Халка», «Фантастичної четвірки» і інших супермутантів. Насмілюся помітити, американські мультики не вигрібають ні в якому місці (якщо, звичайно, це не старі диснеївські), суцільне непорозуміння, як фільми Уве Болла. Це навіть незважаючи на те, що робить їх неначебто серйозна контора Marvel, якій і належать усі права на згадуваних супергероїв.
До речі, саме з цієї причини в одному мультику там часто зустрічаються кілька відомих персонажів. Учора, приміром, побачив, як по небу летить мега-лисапет з Фантастичною четвіркою, зі стіни пропливаючого повз хмарочоса за ними похмуро стежить Людина-Павук, а з даху протилежного будинку підозріло косяться Люди Ікс. Більше народу - менше кисню! Але й наші перекладачі не підкачали, вони вміло переклали “X-Men” як «Іксмени». З нетерпінням очікував появи на екрані іксвуменів та ікскідів, але вони, мабуть, поки ще на підході.
Про що це я? Про японські мультики. Догледів днями відмінний серіал 2004 року виготовлення під назвою “Gantz”, і чотири тізера до нього. Тізери нехай, та всі 26 серій переглянув за три дні, неабияк, щоправда, при цьому стомившись, а от потім стукнуло мені в голову прочитати однойменну мангу. А там адже не рівня мультикам, там усе серйозніше, там цієї манги 19 томів! Причому згадані 26 серій укладаються рівно в шість перших томів. А інше поки що не екранізовано. Воно ще чекає свого, розумієте, екранізатора. Але читаю поки, цікаво.
А взагалі довгий час розривався між двома рівносильними бажаннями - чи то писати рецензію на Гантца, чи то дивитися фільм «Змії на борті». Це як у тому КВКе прямо: «Не знаю, що купити - трактор нам у село, або модну краватку, як в Олександра Васильовича?» Але потім перестав розриватися й все-таки вибрав рецензію. Тим більше, що добряга joeBlade підігнав ще один відмінний мульт, Trinity Blood, і тепер я дивлюся вже його. Така собі, розумієте, суміш Hellsing і Trigun, і все дуже красиво й тривимірно. Одну серію вже подивився.
Але скільки можна? Перейдемо ми, нарешті, до самого мульту, котрий Gantz? Відповідаю по черзі: «скільки потрібно», і «так, перейдемо».
Мова в Гантці йде в основному про двох хлопчиків - одного Куроно, а іншого Кату. Вони вчаться, ніде не працюють, живуть де прийдеться. Куроно прийшлося в однокімнатній зйомній квартирці, а Кату пощастило ще менше, він живе з молодшим братом у злісної тітки, яка його, брата, регулярно тягає за чуб. Кату, загалом, виступає таким сугубо позитивним персонажем, він піклується про брата, ретельно вчиться, і категорично не припускає насильства. Правда, в одній з перших серій він суворо б'є місцевого пидора, який посягнув на його чоловічу честь і гідність... тобто як раз не гідність, пидор там зовсім до іншого підбирався. Так що сцена розправи нам сюжетно близька й зрозуміла - пидорам не місце в нашому суспільстві. А так він дуже добрий, ласкавий навіть. Кішок любить.
На відміну від нього, Куроно виступає в трохи більш негативній ролі, він купує порножурнали, плює на всіх з високої дзвіниц... тобто пагоди, і взагалі веде стриманий, асоціальний спосіб життя. Такий, розумієте, поганець.
Звичайно, це взагалі дуже показово, що по японським анімам ніколи не зрозумієш, хто в них там гарний, а хто - ні. Суцільні півтона й недомовки. І це, вважаю, добре. Життя - воне теж не таке прямолінійне й чорно-біле, як здається в п'ятнадцять років, подивившись американський фільм. Звідси висновок - японські аніми більш реалістичні, ніж американські фільми.
В принципі, через Кату'шну добрість все й починається. Стояли вони якось у метро, дивилися на бомжа. А бомж підсковзнувся й упав на рейки. Кату захвилювався, сплакнув і кинувся його рятувати. І Куроно навіть залучив, хоча той і відбрикувався. А тут саме поїзд по рейках ішов. У нього робота така - ходити по рейках під землею. І він, звичайно, їх переїхав. І відрізав їм голови.
Це, як не дивно, не кінець, а фактично сюжетна зав'язка. Тому що наші друзі (хоча які вони, до фігу, друзі?) зовсім не вмерли, а виявилися в незрозумілій кімнаті з великою чорною кулею. І заговорила тут куля людським голосом, і почала друкувати зелені літерки, і довідалися Куроно з Кату, що...
А що вони довідалися, я не скажу, щоб не відбивати задоволення від перегляду. Замість цього, загострю увагу на деяких моментах.
Момент перший, він же головний. Цей серіал потрібно дивитися приблизно по три-чотири серії в день. Якщо дивитися більше, враження від перегляду погіршується. Те ж саме, в загалі-то, стосується всіх серіалів. Усього серій, як вже згадувалося, двадцять шість, так що приблизно на тиждень перегляду повинно вистачити.
Момент другий (ака висновок): це гарний мульт. У ньому, звичайно, присутні недоліки (про них трохи нижче), але в цілому - дуже сильно. Визначаю це по двох важливих критеріях:
а) деякі сцени я переглядав по декілька разів. Це дуже серйозний показник, тому що не так багато є фільмів, сцени з яких мені хочеться переглядати по декілька разів (не вважаючи, звичайно, порно, але це зовсім інше);
б) в 20-21 серіях дуже співчував героям (ті, хто дивився зрозуміють). Про що це каже? Про те, що пригоди й переживання героїв починають сприйматися як власні, або близькі до таких. А це, в свою чергу, каже про високий професіоналізм творців мультику, починаючи від головного малювальника, і закінчуючи композитором.
Плюс, звичайно, не можна не відзначити гарну музику (саме усередині мульта, вступні й заключні треки не сподобалися), і велика кількість джибсів на квадратний сантиметр екрана. І, зрозуміло, традиційну японську жорстокість.
Зараз чогось модно стало вважати ознакою суворого професіоналізму саме відсутність такої помітної жорстокості й брутальності. Типу якщо немає рік кровищи, виходить, мультик зроблений грамотним професіоналом. Є думка, цей підхід - у корені неправильний. Кров, відрізані голови й вивернуті кишки - це, як уже згадувалося, не самоціль, а засіб вираження. Такий, розумієте, супровідний матеріал, додатковий штрих на фоні оповідання. А яким буде цей штрих, товстим і потужним, або худим і кволим - це від бажання режисера залежить, у першу чергу. От особисто мені більше по душі великі, жирні штрихи. І тому подобаються мультики накшталт Gantz і Elfen Lied.
Є в мульті й мінуси - причому, на мій погляд, серйозні. По-перше те, що називається поступовістю - ну дуже повільно рухається дія. Одна серія триває 22 хвилини, з них чотири - опенінг і ендінг, а інші вісімнадцять - довгі-довгі пози, розмови й мімічна гра героїв з невиразними схлипами й подихами. Пам'ятаю, Elfen Lied мене дратував, тому що нікуди не квапився, але тут - це просто щось особливе. Коли герой цілу серію стоїть на мосту й міркує, стріляти йому в супротивника або не стріляти - це навіть не смішно, це дратує. Обмаль дії, безумовно. Хоча, звичайно, якби всі 18 хвилин були забиті м'ясом, ефект впливу на глядача був би значно нижче.
По-друге, традиційна японська багатожанровість. Тут і фантастика, тут і побутова драма, тут і ужастик, тут і хентай, тут і комедія. У ряді випадків це дивитися цікаво, але в деяких - відверто незрозуміло. Сюжетна лінія із собакою і її... хм... прихильністю до Кішімото, наприклад, так і залишилася мені геть-чисто неясна.
Зате винятково сподобалася загальна відмороженість серіалу. На кого він тільки не наїжджає за ходом справи! І на сучасну мораль, і на стан японської економіки, і на бездіяльність і байдужність поліції, на героїв телесеріалів і фільмів, систему освіти, гомосексуалістів, і бог знає на кого ще. Особливо вразили напади на релігію - це ж треба, всі місцеві боги виявляються демонами, що підлягають знищенню! От цікаво, якби в нас таке зняли, про масовий відстріл мощів православних святих, чим би це закінчилося? Ну й епізод з буддійським ченцем теж дуже повчальний по суті.
Загалом, мультик аж ніяк не без недоліків, але гарний. Мені сподобався більше, ніж Elfen Lied.
PS: У міру прочитання манги, переймаюся. Довідався багато цікавого про ті дрібниці й нюанси, на яких під час перегляду не звертав уваги, наприклад, ким був насправді той мовчазний снайпер на даху, і чому пидор, що був в оригіналі вчителем, став у мультику старшокласником. Цікаво, рекомендую.
