Рецензія на фільм «Вона - чоловік»

Направляючись на відпочинок, вирішив забацати ще одну рецензію. Щоб я, значить, лежав там собі на сонці, одержував задоволення у всіх його численних видах, а вдячні читачі в цей час насолоджувалися плодами безустанного мого креативу. Щоб просто верещали від захвату й скатувалися в неминущий екстаз і часом навіть оргазм. Хоча оргазм, напевно, простіше одержати іншими способами.

Ну та й добре, це, власно, була приповідка, а казка буде строго попереду.

Замітка буде, як нескладно здогадатися за назвою, про фільм «Вона - чоловік». В анотації сказано, що це яскрава й смішна комедія, а в початкових титрах - що сюжет був навіяний знаменитим твором товариша Вільяма Шекспіра «Дванадцята ніч». Ну, про товариша Шекспіра дотепер ідуть суперечки, деякі затверджують, що замість нього писала гламурна шотландська королева Марія Стюарт, а деякі, що Шекспір - це ніхто інший, як вільний козак Ілько Трясигрушу, що біг з України.

Але важко сказати напевно, як усе було насправді, я не був близько із цим товаришем знайом, тому єдине що пам'ятаю, так це те, що він служив у Третьому Королівському Гвардейському полку, воював в Індії, і демобілізувався в чині полковника. На старості років захопився бумагомаральством і прийнявся складати комедії. Саме з-під його пера вийшли такі шедеври як "Божественна комедія", "Голий пістолет" і "Зоряні війни: Епізод 1". Це, звичайно, не враховуючи безпосередньо "Дванадцятої ночі".

А отут сиджу я, нікого не торкаю, як раптом глядь - а зняте-то за мотивами! Напружився я, прийнявся згадувати, про що там, власно. Довго думав, нарешті згадав - щось там було про перевдягання й трансвеститів. Чисто індійське кіно, не то два брати, яких переплутали в дитинстві, не то три сестри. Ні, три сестри - це в Чехова, а отут все-таки брат із сестрою. Після цього відкриття я вкрай заплутався й перестав згадувати.

Тому що широко відомо, що книжки - вони опіум для народу, а із всіх мистецтв для нас найважливішими є кіно й горілка. Горілки під рукою не трапилося, а кіно - от воно, очікує перегляду. Загалом, переглянув.

Що там із сюжетом у фільмі? А із сюжетом все непросто, все-таки сам Шекспір писав. Це, звичайно, при дружній підтримці режисера фільму Енді Фікмана, що саме по собі цікаво, тому що Fickman - це по-німецькому означає «трахаль», щоб не сказати грубіше. А сказати можна, тому що написати не можна. Але все-таки, про що там фільм? Роз'ясняю.

Є брат і сестра - Себастьян і Віола. Вони близнюки. Тобто схожі - очей не відвести. Це по сценарію товариша Шекспіра. Насправді, насмілюся помітити, схожі вони не дуже сильно. Приблизно як я зі своєю троюрідною сестрою. Щось загальне проглядається.

Віола дуже любить грати у футбол, але в школі розформовують дівчачу футбольну команду. Що робити бідній Віолі, з огляду на те, що її непутящий братан вирішив на два тижні звалити в Лондон? Правильно, переодягтися братом, видати себе за нього й продовжувати грати у футбол. Власно, із сюжетом усе.

Там ще, звичайно, є дуже закручена любовна лінія, але розповідати її - на аматора. Я не аматор, тому втримаюся. Закручена, вона, щоправда, тільки на думку творців фільму. На мій смак, вона пряма, як паяльна лампа.

Я трохи про інше хотів би поширитися. 17-річне дівчисько переодягається пацаном і в такому вигляді два тижні ходить по університетському комплексу (ака кампус). Підкреслюю - це в 17 років. Наскільки пам'ятається, в такому віці у дівчат уже цілком розвинені вторинні полові ознаки (ака груди), складається жіноча фігура, і прийняти її за хлопця досить складно навіть здалека. Як ніхто не визнав і навіть не запідозрив - особисто я зрозуміти відмовляюся.

Але це ще фігня. По ходу дії, ця сама Віола-Себастьян ще раз десять переодягається, виступаючи то сама собою, то своїм братом. Причому в жіночому вигляді вона там цілується зі своїм сусідом по кімнаті, а потім у чоловічому - багато розмовляє з ним же. Знову ніхто нічого в упор не бачить, ніхто нічого не запідозрює. От не знаю, я всіх дівчат, з якими хоча б раз особисто спілкувався, згодом впізнаю без праці навіть із закритими очима, по запаху. І не тому, що я такий Чингачгук, а тому що всі люди пахнуть по-різному, але кожний - індивідуально. Чому цього не знає ніхто у фільмі – знову ж неясно.

Це, звичайно, не кажучи про зовнішність, голос, кинесику, жести й все інше, які у Віоли-Себастьяна геть-чисто однакові. Не помітити цього - це напевно, сліпим потрібно бути, або зовсім дурним. Але всі ляскають вухами, усім усе по фігу. Несерйозно якось. Добре було Шекспірові таке писати в шістнадцятому столітті, але зараз це все дивится, прямо скажемо, з натяжкою.

Сильно вразили актори другого плану. Лисий придуркуватий директор/садівник/вантажник - це, я так розумію, внесок товариша Фікмана в скарбничку світової комедії? До чого він там такий явний ідіот? Це смішно або як? Дивно ще, що не використовувалося класичної фічі з киданням тортів. Адже зовсім ясно, що це значно підвищило б рівень гумору в картині.

Ще одним відкриттям став Вінні Джонс у ролі футбольного тренера. Так, це той самий Вінні Джонс, що грав в «Спиздили» і «Карти, гроші, два стовбури». Так, у нього гарний англійський акцент і зовсім звіряча фізіономія, так. Але на тренера він зовсім не схожий, не та вагова категорія. Це приблизно як танк Т-72 використовувати для розвозу піци, неначебто й справляється, але не для цього він був придуманий, зовсім не для цього. Часом так і хочеться запитати голосом Кролика: «Вінні, ти що, застряг?»

От. У результаті маємо нібито комедію з нібито сюжетом і нібито акторами.

Фільм рівно на один раз. І те, тільки в кінотеатрі.

PS: А народна громадськість права - грати у футбол дівчисько не вміє. З такими даними їй місце тільки в збірні України. Добре, не будемо несправедливі, у збірні Росії в неї теж би кар'єра склалася. Але не більше.

Відстій!