Рецензія на фільм «Війна Чарлі Уілсона»

Подивився я тут чергове американське кіно «Війна Чарлі Вілсона». Якщо по суті й двома словами - ідеологічні помиї. Зрозуміло, для чого американці знімають таке кіно - образ ворога корисна штука. Незрозуміло інше - навіщо нам ці помиї дивитися?

Але ж дивитися будемо. На imdb.com рейтинг 7.8, критики дуже хвалять, на 28 квітня призначена прем'єра в Росії. А фільм, тим часом, строго пропагандистський, не гірше пам'ятної червоної пропаганди, але із протилежним знаком, звичайно.

Сюжет фільму такий: одного разу в 1979 році конгресмен США Чарлі Вілсон, лежачи в джакузі з дівками, чує про введення радянських військ в Афганістан. Ця звістка так вражає раниму душу конгресмена, що він негайно вирішує завалити злочинну Радянську імперію й від імені уряду США починає поставляти афганським бойовикам зброю - ПЗРК типу «стінгерів» і «блоупайпів», і зенітні кулеметні установки (ЗКУ) - ЗГУ, ДШК й інше «електрозварювання». І це, ясна справа, негайно перетягає чашу ваг на бік бойовиків і так підриває міць СРСР, що він спочатку виводить війська з Афгану, а потім і зовсім розпадається. Завіса, радісні американці п'ють шампанське (чутні окремі крики «Чарлі, ти зробив це!»).

От такий розумний сюжет. Що ж, розберемося вдумливо (у цій частині я буду велико використовувати знання мега-камрада FVL, оскільки сам в афганській війні знаю не дуже багато).

Заперечення перше, порівняльне. У фільмі із задоволенням показується, як браві духи люто палять із «стінгерів» і ЗКУ, і як один за іншим вибухають прокляті радянські літаки. Сам Чарлі Вілсон при звістках про черговий збитий комуністичний вертоліт не приховує радості й, судячи з вираження обличчя, відчуває суцільний оргазм, який не припиняється. Ну, так, втрати радянських військ в Афгані мали місце бути. Скажемо, вертольотів РА за цей час втратила 226 (за іншим даними 333). Але ці втрати були значно менше аналогічних показників, скажемо, в'єтнамської війни, коли ДО США списав близько 4000 вертольотів, з них мінімум 1500 з бойових причин (плюс 5500 літаків). А вже заруб типу бою в долині Глечиків - коли Штати втрачали за своїм даними по 10-13 машин у день, а списували ще по 20-30 - такого в Афгані не було взагалі. До нашої честі.

Та й взагалі, ефективність застосування зенітно-ракетних комплексів в Афганістані була вкрай низкою. Наприклад, із запущених в 1986 році моджахедами 847 ракет, в ціль потрапили 26 (до речі, ракета ПЗРК, яка навіть потрапила в ціль не завжди збивала літак або вертоліт - Су-25 і Мі-24 щодо цього були вкрай живучі). А коли на Мі-8 встановили теплові розсіювачі, лазерні перешкодопостановшики й пастки, на ПЗРК стало доводитися тільки 8% від втрат авіації. Зі ЗКУ було складніше, але й там все залишалося в межах норми. Так що скажені зусилля Чарлі Вілсона по поставці зброї в Афган - вони, загалом, ефекту особливого не зробили.

Далі - підміна понять. СРСР скрізь у фільмі називається імперією. Для більшого лякання, мабуть. Але ж це, товариші, брехня. Союз ніколи не був імперією, оскільки не мав ознак, характерних для імперії. А от США, за тими ж ознакам, саме імперією і є. Але про це ніхто нічого не каже - навіть Чарлі Вілсон, він у цей час у лазні з дівками парився.

На жаль, не роз'ясняється, що коли кривавий Радянський Союз увійшов в Афганістан, це була підла й нелюдська окупація. А коли до Афгану вторглися американські війська - це приношення демократії в широкі народні маси. Деякі можуть не зрозуміти.

Ще далі - демонізація супротивника, знов-таки для лякання. Радянські війська у фільмі - чисто орки, з кулеметів щосили розстрілюють мирне населення, жінок, дітей, ракетами підривають мирні кишлаки - караул. А самі афганці - вони не воюють, ні, вони із сумними очима, на відмінному англійському (з невеликим акцентом) раз за разом смиренно просять допомоги у світового співтовариства. І допомога, звичайно, приходить (див. ПЗРК). Тут, звичайно, режисер трохи не дотиснув - ніяк, наприклад, не показані тоталітарні солдати у вушанках із пляшкою горілки, які несуться в атаку на бойових ведмедях з балалайками. У кадрі відсутній який-небудь генерал Микола, який заріс по самі брови бородою, у тільнику й вічно п'яний. І ніхто жодного разу не каже “Soviet power supreme!” Явна недоробка.

Актори (, і інші) кривляються помірно. Хенкс чогось був схожий на розкабанівшого , розмовляв нерозбірливо, за весь фільм не поворухнув жодним м'язом обличчя. Талант, що тут скажеш. Громадянка Робертс, навпаки - дуже постаріла й пострашніла, дивитися було не дуже приємно. Дівки в конгресмена, щоправда, залікові, цицьки в наявності, сподобалися.

Після перегляду зненацька подумалося: а от би зняти аналогічне кіно в нас! Про простого радянського офіцера Серьогу Рисіна, який добровольцем викликався воювати в Північний В'єтнам проти мудаків-американців. Показуються прості бойові будні Серьоги - оборона підприємств Демократичної Республіки В'єтнам від американських бомбардувань, патрульна служба, нехитре солдатське дозвілля, і як апогей - атака на катерах есмінця ВМС США "Меддокс"! Різанина на есмінці, Серьога - у числі перших, він вбиває свого першого американця, ріже десантним ножем підле імперіалістичне горло! Він у захваті - так їх, проклятих капіталістів! Природно, американці у фільмі представлені у вигляді горбатих, приземкуватих морлоків, які вічно жують смердючу жуйку й педрюкаючих один одного в дупу. Ну й виродків же родить Америка! - дивується Серьога з товаришами.

Наприкінці фільму, повалені й осоромлені американці рятуються втечею з гордого й відтепер єдиного комуністичного В'єтнаму. На хвилерізі Сеула стоїть Серьога й загрожує бусурманам мозолистим кулаком робітника.

Так, відмінний фільм вийшов би. Але адже не знімуть же.

Як пропаганда для американців "Війна Чарлі Вілсона" непогана. Для нас - думаю, не покотить.