Новини про фільмІндіана Джонс і королівство кришталевого черепа (2008)

Сценарист Джон Кездан підтвердив, що він працює над сценарієм до нової частини пригод легендарного археолога «Індіана Джонс 5».

Новая фантастическая картина Стивена Спилберга «Первому игроку приготовиться» провалилась в американском прокате, зато пришлась по душе китайцам.

У свою п'яту пригоду Індіана Джонс відправиться без свого сина.

Кто чем занимался в последние три дня, а Шайа ЛаБаф проводил время в кинотеатре вместе с поклонниками на одном очень необычном марафоне, где смотрел все свои фильмы. Подряд. И он выжил.

Ядерний вибух, інопланетяни та Індіана Джонс.

Черговий фільм не можна назвати чимось новим і оригінальним, він витриманий у стилі попередніх стрічок про Індіану Джонса – невтомного мандрівника і шукача пригод.

Незважаючи на ті рамки, якими повинен обмежитися режисер, щоб не вийти із сюжетної канви про свого героя, фільм насичений жартами, незвичними моментами та несподіванками. Тут є усе: пародіювання стрічок минулого століття про одного злісного героя, чи то пак, героїні, численні пригоди – включно із ядерним вибухом, погоні на машинах над прірвою, присутність інопланетних створінь, невідомі скарби, легка мелодраматична історія і навіть польоти на ліанах разом із мавпами – проте ці моменти лише збагачують фільм, роблять цікавішим, тому дивитися його – одне задоволення.

Знято усе дуже видовищно – вже ж таки «Індіана Джонс» - це пригодницький фільм. Загадок тут теж немало, проте нудних діалогів чи монологів на тему, чим би могла виявитися ця річ і де її шукати, немає. Тут кожен рух героїв відволікає увагу від пояснень, яких у стрічці не так вже й багато.

А поява створінь із паралельного світу, як би не була ця тема проїжджена і банальна, сприймається як щось цілком невід’ємне від фільму і побудоване саме в його дусі.

Сюжет закручений вдало: Індіана повинен допомогти сину своєї колишньої знайомої та визволити із лабет комуністів свого друга. У кінці фільму, підстаркуватий Індіана у виконанні знаходить сім’ю: дружину і вже дорослого сина. А що ще треба для щастя людині, яка пережила стільки пригод. Та на цьому історія про Індіану не закінчується, бо навіть одруження головного героя не може поставити крапку на його жазі до пригод. Не дивно тоді, що знаменита шапка Джонса, своєрідний дух пригод, назавжди залишиться з ним, супроводжуючи протягом усіх пригод та спонукаючи до нових. Так вона з’являється на початку фільму, акцентуючи увагу на тому, що зараз появиться Індіана Джонс, та наприкінці – натякаючи на нову пригоду героя.

Отож в черговий раз на Індіану чигають пригоди, він був захоплений одною комуністкою та, як нам непрозоро натякають, ставленницею Сталіна. Виплутавшись із одного пекла він попадає в друге: зізнавшись про викрадення Джонса комуністами американські спецслужби починають за ним стежити: а чи бува сам знаменитий мандрівник не є комуністом. Тож його звільняють з роботи, щоб не забивав наївні студентські голівки своїми можливими поглядами.

І от коли здавалося на кар’єрі та на пригодницькому житті поставлених хрест, його підстерігає чергова пригода у вигляді юнака мало не злодійського вигляду із кишеньковим ножем, шкіряною курткою та мотоциклом. Саме цей мотоцикл привіз їх на пошуки кришталевого черепа, за яким полюють ті ж самі знайомі комуністи, що нещодавно намагалися вбити головного героя. Після «радісних» вітань та обіймань, виявилося, що цей череп – череп інопланетних істот, який треба обов’язково повернути, юнак, що навіть не закінчив школу, на превеликий сором Джонса, виявився його сином, а мати юнака невдовзі стала законною дружиною Індіани.

Отож, повернувши череп, сила якого знищила і комуністів, і саме місто золота, Джонс повернувся до свого викладання та до виховання сина. Але чи надовго це?

І ще один момент: цікаво, чи це глюк перекладачів, чи справді головна злодійка фільму походила із Східної України. Якщо взяти до уваги відвідини режисером України, то всяке може бути.

Резюмую. Фільм цікавий, дивитися не лише можна, а й треба, бо отримаєш масу позитивних емоцій, та й скучати, а, тим паче, заснути у м’якеньких кріслах зовсім не вийде, як би не старався.

У далекому й тепер уже безповоротному дитинстві я любив грати на восьмибітній приставці (це в перервах між підпалами смитника, сплавом на саморобному човні по річці, подорожами на занедбаний завод й іншими малолітніми витівками). Приставка, як можуть смутно пригадати старожили, називалася «Сюбор», й ігри на ній були просто атомні. «Контра» і «Суперконтра», наприклад – контрстрайкери, мовчати! Це інша гра! Ще “Battle Toads Double Dragon” – казка, чудо й благодать. Це, звичайно, не кажучи вже про гру “Crossfire” на радянській ігровій приставці «Мікроша». Враження були настільки потужні, що за напругою пристрастей Crysis і Unreal Tournament 3 просто нервово курять у сторонці.

Однією з найулюбленіших у мене була іграшка під назвою “Revolution Hero”, де по жовто-зеленим джунглям бігали двоє карапузів на ім'я Кастро й Гевара, і мочили незліченні полчища ворогів. Цимес гри полягав у тому, що карапузи були безсмертними, патрони – нескінченними, а вороги не кінчалися. Прекрасна, прекрасна була гра, навіть крутіше ніж Crimsonland.

До чого цей, тривалий на два абзаци, флешбек про те, що безповоротно пішло? До того, що сьогодні мені здалося, начебто я випадково потрапив в Revolution Hero, тільки на великому екрані.

Правда, трохи пізніше з'ясувалося, що режисер-вівісектор підступно схрестив восьмибітний геймплей із шизофренічним сюжетом Red Alert 2: Yuri’s Revenge, що привело до прямо-таки неадекватних наслідків. Не знаю, скільки бочок клею «Момент» викурив автор сценарію Джордж Лукас, але фільм «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» - це насправді й не фільм зовсім. Це розважальний атракціон за мотивами двох згадуваних вище ігор. Плюс титульний Індіана як сполучна ланка.

Зав'язка атракціону така: надворі стоїть 1957 рік. На секретну військову базу десь у Неваді прибуває численний, глибоко законспірований і переодягнений в американську форму загін радянських розвідників. Підступно знищивши весь персонал бази (приблизно чотири чоловіки), лиховісні «сов’єти» витрушують із багажника сильно покоцаного, але не зломленого морально доктора Джонса. Далі діалог між вільним американським археологом і тоталетарним комуністичним варваром будується в точній відповідності з незабутнім галустянівським:

- Кажи! Кажи, Кажу! Кажи, кому кажуть, кажи! Кажи, де танк!
- Не скажу!
- Обшукати!

На обрії з'являється Кейт Бланшетт, яка наводить жах, у ролі української розвідниці Ірини Спалько (тричі кавалерши ордена Леніна!!! Героїні Соціалестичної праці! Комсомолки! Спортсменки! Ні, не красуні), і сюжет здобуває ще більшу ясність і кристальну відмороженість. Виявляється, Радянському Союзу потрібний артефакт, на слід якого напоровся Індіана у своїх подорожах по Латинській Америці – кришталевий намагнічений інопланетянський череп! З його допомогою (як саме – неясно, але створюється враження, що за допомогою чорної-пречорної магії), СРСР почне випроминювати спеціальні хвилі, які впливають на розм'якшені американські мозки й поступово перетворять весь світ в один суцільний Радянський Союз! Soviet Power Supreme!!!

Я, до речі, весь фільм завзято чекав, коли ж розвідниця стягне з голови дурну перуку, відклеїть брови й знайомим атональним голосом скаже що-небудь начебто "Join with Yuri!" Але Ірина обдурила, нічого не сказала.

Наш Індіан, однак, не здається! Прикинувшись, що готовий співробітничати, він зненацька збігає від проклятих комі, і вміло виконавши прийом «упав – відкотився», він прокрадається в прилегле американське містечко за допомогою. Але о жах! – в місті живуть самі пластмасові манекени, і взагалі на нього незабаром скинуть ядрьону бомбу! Не біда, Індіанич мистецьки сховається в домашній холодильник, де ніяка ударна хвиля йому не страшна – пролетівши п'ять кілометрів разом з нею, він, знесилівшись, падає на землю, встає, обтрушується, дивиться на грибну хмару в небі й далі йде пішки.

Хто вважає, що я хоч трохи спотворив події фільму, нехай марширує до Стівена Спілберга особисто, і кине в нього камінь.

Загалом, це тільки початок. Потім головний герой ще не раз зустрінеться з пані Іриною і її челяддю, дізнається, що в нього є син (звичайно ж, це Люк Скайвокер), вдосталь поскакає по джунглям, поїздить на машинках з кулеметами, втече від мурах-людожерів, тричі пірне у водоспад, поспілкується з дикунами з культу Ктулху й знайде-таки тринадцять примар – причому одна з них виявиться без голови. Все, ясна річ, закінчиться добре, улюблена жінка пробачить Індіанця, син-бельбас – почне поважати, а Ірина Спалько наберетьчся багато експірієнса й одержить левел-ап.

І тепер, коли сюжетна лінія стала ясна нам наскрізь, можна перейти до інших боків атракціону – акторів там, технічного виконанню, й іншого. Отож, актори тут ніяк не проявилися, але в творі такого роду це від них і не було потрібно. Харісон Форд – старий, Шайа Лабеф – молодий і нахабний, агент Ірина – підступна, череп – кришталевий. До речі, нижня щелепа в черепа була намертво прикручена біля верхньої, що побавило. Як же ці алієни між собою спілкувалися?

З технічного боку, втім, все влаштовано прекрасно – безсмертні герої стрибають, бігають, б'ються, витрачають свої нескінченні патрони. Юрби радянських ворогів набігають в кращих традиціях human waves – відомо адже, що тупі комуняки тільки так і перемагали, задавлювали масою. Так, вони тупі, проте їх багато. А якщо так, то вам і кулемет у руки – оптимизувати кількість комуністів на планеті. Дія не припиняється ні на мить, у кадрі засвітилося, здається, все, що можна впхнути в годину п'ятдесят дві екранного часу – підземелля й дракони, мумиї і ядерні випробування, злі фебеерівські особи й друзі-зрадники, перегони на комбайнах по джунглям і сплав по річці на радянській амфібії. І навіть стрибки по плитах, які убираються в стіни, а-ля Лара Крофт у наявності. І навіть сцена старту літаючої тарілки. І ще багато всякого. Хоч сідай і пиши книгу «Чого б такого зафігачити, якщо гроші на фільм є, і взагалі треба залишити заділ для сиквелу».

Висновок: смішна екранізація приставкової іграшки. За напругою ідіотизму й кількостю циркових трюків може сміливо посперечатися з «Пиратами Карибського моря 3». Загалом, непогано підійде для аматорів тупо пореготати.

А якщо серйозно - якось ніяк не вразило. Навіть дивно. На другий перегляд точно не потягне.