Рецензія на фільм «Анабель: Створення»
Не грайте, діти, зі страшними ляльками
Спін-офф «Закляття» під назвою «Аннабель», що розповідає про одержиму демоном ляльку, зміг окупити свій бюджет майже у 40 разів, тому поява чогось в дусі «Анабель: Створення» була невідворотньою. І тут творці вирішили знімати не продовження, а пріквел, щоб показати, звідки взялася ця страшна лялька, яку ніхто при здоровому глузді не подарував би своїй дитині.
Слоган фільму інтригуюче заявляє, що ми не знаємо справжньої історії походження Анабель, але при перегляді постійно ловиш себе на тому, що все це вже було показано в інших сучасних хоррорах. Зокрема сюжет перегукується з франшизою «Віджа», в торішньому приквелі якої можна було побачити ту ж Лулу Вілсон – юну актрису, що втілює в «Анабель: Створення» одну з основних героїнь. Події цього фільму теж розгортаються в недалекому минулому у великому похмурому будинку; в центрі подій – діти; демон теж спершу прикидається мертвою близькою людиною, а потім відкриває свою сутність; та й саме його втілення дуже схоже. Але у цій історії з фільмом «Віджа. Походження зла» все-таки є одна відмінність – тут одержима не героїня Вілсон, а її подружка.
Сюжет «Анабель: Створення» зав'язаний навколо смерті маленької дівчинки, дочки лялькаря, яка що при житті, що після смерті виглядає лякаюче. 12 років потому трагічних подій кукольник разом з дружиною пускають у свій величезний (і моторошний) будинок пожити черницю з дівчатками-сиротами, яким нікуди податися. І одна з цих дівчаток, яку звуть Дженіс (Таліта Бейтман), незважаючи на свій фізичний стан – дівчинка погано ходить після поліомієліту – зі своєї цікавості забрідає в кімнату мертвої дочки, куди суворо-пресуворо заборонили входити, і випускає на свободу злий дух, пов'язаний з потворною лялькою. Після цього кожна ніч в будинку для дівчаток стає катуванням – на них почалося полювання, і демон не заспокоїться, поки не забере їх душі (дуже оригінально, загалом). Замість того, щоб втекти звідти наступного ранку, Дженіс і інші дівчата продовжують блукати будинком ночами, заглядаючи в темні його куточки. Не знаю, що це за діти такі, але мене в їхньому віці (та й зараз) там ніякими ляльками і пирогами не втримали б. Краще вже жити в полі без даху над головою.
Важко сказати однозначно, коли саме кінематографісти раптом вирішили, що глядачів треба лякати страшними дітьми, але точно десь після виходу на екрани рімейка «Омена». Та й навіщо морочитися, придумувати якихось крутих монстрів з гримом і особливими суперздатностями і цілями, якщо можна взяти стрьомну дівчинку або хлопчика, сказати їй або йому ходити в кадрі з беземоційним обличчям, і все – монстр готовий. А потім у другій частині фільму перетворити дитину в демона з виблискуючими очима, блюющого чорною рідиною і повзаючого по стінах, і хоррор готовий. Ось вам і короткий переказ «Анабель: Створення».
З акторів фільму більш за всіх сподобалася Стефані Сігман, яку ви могли побачити раніше в «Спектрі» і «Нарко». Її героїня здається єдиною більш-менш адекватною людиною в цій історії, і навряд чи знайдеться в кіно більш красива черниця. І Ентоні ЛаПалья, який втілює батька Анабель, тут непоганий. Йому б грати маніяка, тоді ніякий демон і не знадобиться. А от Міранда Отто, з якою невід'ємно асоціюється той потужний епізод з третього «Володаря кілець», де її героїня Еовін вбиває самого Короля відьмака, в образі матері Анабель нудна.
Більшість зарубіжних критиків хвалять нову частину франшизи «Закляття», але чим вона їм так сподобалася, сказати не можу. Жахливо нудний і абсолютно не страшний хоррор, при перегляді якого безглуздості сюжету викликають розчарований сміх. Звичайно, найбільш вразливих глядачів дане творіння буде змушувати підскакувати в кріслі від несподіванки, коли в кадр щось вистрибує, але це єдине, що вас може налякати в «Анабель: Створення». Після перегляду фільм швидко забудеться і не буде вам згадуватися ночами, як буває з відмінними жахами. Це історія, яку діти розповідають в таборі навколо багаття, щоб налякати один одного. Я можу назвати щонайменше по 5 серій «Доктора Хто», «Баффі» і «Надприродного», які набагато страшніші і більш продумані, ніж кінокартина режисера Девіда Ф. Сандберга. До речі, цей режисер зніматиме супергеройський екшен «Шазам» по коміксам DC, що насторожує, оскільки DC вже вистачає посередніх екранізацій.
Перед фільмом показують трейлер «Воно», нової адаптації роману Стівена Кінга, і він виглядає набагато цікавішим, ніж цей сіквел, як і його головний антагоніст – клоун Пеннівайз. Сподіваюся, що з нього вийде щось путнє.
Коли даруєш дитині страшну ляльку – не чекай потім нічого хорошого.
